Голованівська районна рада
Герб Голованівського району

ГОЛОВАНІВСЬКА
РАЙОННА РАДА

Голованівськ, вул.Соборна, 48
тел.(05252) 2-19-84
E-mail: golovrada@ukrpost.ua

Історична довідка

Історична довідка

За адміністративно-територіальним поділом дорадянської доби містечко Голованівськ належало до Балтського повіту Подільської губернії і розташувалося на берегах річки Кайнари, на 90 верств на північний схід від повітового міста Балти, на колишньому чумацькому тракті. Балтський повіт знаходився у південній частині Подільської губернії, та був найбільшим за територією серед повітів губернії (6205 кв. Верст) і поділявся на 8 станів. Головним заняттям населення було хліборобство. Особливе значення мало вирощування пшениці та ячменю, частина урожаю яких з другої половини ХІХ століття відправлялася в Одесу та за кордон. Було розвинуто також виноградарство, бджільництво, буряківництво, тютюнництво.

         В центрі Голованівська, на лівому березі річки, виявлено поселення трипільської культури, що свідчить про населення цієї території ще в ІІІ тисячолітті до нашої ери (до Різдва Христового).

         Наприкінці ХVIII століття Голованівськ отримав статус містечка і перетворився у волосний центр. В цей час, Голованівський ключ, до складу якого крім Голованівська входили ще кілька сіл, знаходився у власності родини Потоцьких. Від графа Станіслава Потоцького містечко перейшло у спадок до його сина Володимира. 1812 року, після смерті Володимира Потоцького, згідно з записами у шлюбному контракті, всі його маєтності отримала дружина Текля Геронимівна Потоцька (уроджена княгиня Сангушко) та їхні неповнолітні діти Станіслав і Володимир. З 1795 року Потоцькі віддавали Голованівський маєток на відкуп керуючим та в оренду. Восени 1838 року, Т.Г.Потоцька довірила управління Голованівським ключем шляхтичу Войцеху-Юліану Івановичу Лопушанському. З березня 1838 року до березня 1840 року старий Голованівський фільварок знаходився в оренді у шляхтича Галецького і давав прибуток 2500 крб. на рік. З березня 1840 року до березня 1843 року Кайнарівський (новий) фільварок перебував в оренді у поміщика Кудревича і приносив прибуток 2700 крб. на рік. У цей час населення Голованівська становило 1411 чоловік (689 чоловік та 722 жінки). Жителі мали: 112 бджолиних колодок, 11 коней, 213 волів, 259 корів та 458 овець.

         У кінці 40-х років маєтком управляє Фома Антонов Свердчинський, а з січня 1850 року до 1853 року маєток орендували В.-Ю.І.Лопушанський та Соломія Пилипівна Дзержинська.

         15 грудня 1850 року (всі дати подаються за старим стилем) Потоцькі підготували проект договору для переведення своїх селян-кріпаків з панщини на оброк. Цей договір набув чинності з 5 листопада 1854 року. За проектом договору передбачалось, що оскільки Голованівський ключ включав 8 населених пунктів, то якщо сини Т.Потоцької вирішать між собою ці села, вони повинні зберегти недоторканою кількість землі кожного села, не вдаючись до будь-яких перемежувань. Якщо Потоцьким для будівництва млина, фабрики або заводу необхідно буде використати частину земельної ділянки которогось із селян, то вони мають право отримати її після того, як виділять рівноцінну ділянку натомість. Якщо селянин зі своєю родиною забажає перейти на інше місце проживання, то земельний наділ він залишає сільській громаді, а особисте майно, може взяти з собою. При цьому, сільська громада повинна забезпечити регулярну плату оброку за користування наділом переселенця. Якщо ж громада не може цього гарантувати, то поміщик сам вирішує, чи включити ділянку до складу своїх земель і дозволити переселення, чи заборонити. Виходячи з того, що в Голованівському маєтку недостатня кількість лісів, вони залишаються власністю Потоцьких. Селянам лісовий матеріал виділявся за окрему плату або за відробітки.

         Звільняючись від панщини, селяни повинні були сплачувати оброк за надані їм землі, щорічно і безборгово: до 1 вересня - дві третини і до 1 січня одну третину встановленого грошового оброку. Відповідальність за сплату селянами грошових зборів покладалась на сільську громаду, а контроль за цим здійснювала земська поліція під наглядом повітового предводителя дворянства. При неспроможності сплати селянином грошового оброку, можливими були відробітки, за цінами прийнятими сільською громадою і затвердженими повітовим керівництвом. Відробіткові ціни приймались терміном на 5 років, а розмір оброку визначався на 14 років. Розмір оброку для кожного окремого селянського господарства визначався громадою.

         Одночасно зі звільненням від панщини, селяни звільнялись і від натуральних повинностей на користь поміщиків, але повинні були утримувати в належному стані церкви, хлібні магазини сільської громади, млини, греблі, мости і дороги. Деревина для цього безкоштовно виділялась з панських лісів. Крім того, чоловіки зобов'язувались нести нічну варту біля сільських господарських будов (1 чоловік від двору раз на місяць). Слуг для робіт у маєтку поміщики могли тримати тільки на основі обопільної згоди за добровільним найманням. Церковні землі селяни мали обробляти згідно установленого звичаю.

         Рекрутську повинність селяни продовжували виконувати за загальною чергою згідно "Рекрутського статуту". Сільські громади отримували право віддавати у рекрути позачергово за розпутну поведінку, барлакування та таке інше. Таку особу, після попередньої ухвали керуючим маєтком, з постановою сільського сходу направляли в повітове правління.

         Раніше (до 1861р.) мирські запаси продовольства знаходились у панських запасних хлібних магазинах і за збереження необхідної їх кількості відповідали поміщики. Відтепер піклування про це покладалось на сільські громади. Кожна сільська громада повинна була збудувати особистий запасний хлібний магазин. Матеріал для цього безкоштовно виділявся з поміщицьких лісів. Громада обирала правління у складі старшини, двох старост і писаря. Кошти на їх утримання селяни зобов'язувались виділяти із сум мирських зборів. Одночасно селяни отримували право вільно брати шлюб, усиновляти дітей, накопичувати нерухоме й рухоме майно, займатись торгівлею, улаштовувати на своїй землі заклади економічного характеру в тому числі майстерні, фабрики і заводи.

         Таким чином жителі Голованівського ключа, отримали більше особистих прав і можливість для економічного розвитку.

         27 лютого 1874 року В.В. Потоцький продав Голованівський маєток княгині Софії Іванівні Кудашевій. Керуючим маєтком став Г. Проценко.

         У березні 1875 року маєток Кудашевої придбав департамент уділів.

         Друга половина ХІХ століття відзначилась бурхливим розвитком промисловості у містечку. Зросла переробка сільськогосподарської сировини, працювали свічко-салотопний завод Б.Ширмана, винокурний завод (відкритий ще в 1845 році), шкіряний, цегельний і каретний заводи, бойня, два водяні млини і один вітряк, пітейна контора і дві трактові корчми, заклад мінеральних вод і аптека. 1864 року засновано однокласне народне училище. 1887 року в ньому працювали 2 викладачі та навчались 65 учнів. У квітні 1875 року відкрито поштове відділення. Архівні документи свідчать, що перші три роки відділенню виділялось щорічно 90 крб. на утримання та безкоштовно 6 куб. сажень дров для опалення приміщення взимку.

         Голованівський ярмарковий майдан, що знаходився біля костьолу, мав 76 сажень завтовшки і завширшки. На початку 70-х років його обнесли стовпчиками та збудували приміщення для худоби і зберігання зерна. На ярмарках і торгах щорічно продавалось сільськогосподарських продуктів, худоби і товарів повсякденного вживання на суму близько 30 тис. крб. сріблом. Ярмарки відбувались щопонеділка. Впродовж року нараховувалось 26 базарних днів. Крім того, в Голованівську працювало 167 ремісників та було відкрито 106 крамниць.

         Розвиткові містечка сприяло будівництво 1890 року у 5 верстах від нього залізниці з однойменною станцією. Через рік відкрили поштовий тракт між Голованівським Ольвіополем (нині Первомайськ). Швидко зростало населення містечка. Якщо у кінці 80-х років ХІХ століття у Голованівську нараховувалося 759 дворів з 4781 мешканцем, то у першому десятилітті ХХ століття - 1134 двори з 8303 мешканцями.

         У містечку діяла лікарня. Вона знаходилась у приватному будинку, оренда якого становила 300 крб. на рік.

         Голованівськ мав православну церкву, костел, синагогу і 5 єврейських молитовень. При церкві діяла парафіяльна школа. З 12 березня 1909 року в містечку організувалось і розпочато діяльність православне Іоано-Богословське братство. Богослужіння, проповідування і катехізація у костьолі велись польською і латинською мовами. Земельний наділ був дарований костелу у лютому 1781 року графом Станіславом Потоцьким. Пізніше, 1843 року, клопотанням тодішнього ксендза Людвіга Івановича Чайковського на кошти Голованівської економіки при костелі збудували конюшню, сарай, возінню, амбар і льох, 1899 року з відсотків від ремонтного капіталу римсько-католицького духівництва костел отримав 800 крб. на ремонт і фарбування даху та стін.

         Крім того, у Голованівську знаходились: сільський банк, міністерське двохкласне сільське училище, управління 11 удільного маєтку Київського округу, міщанське управління, поштово-телеграфна контора, канцелярія судового пристава, станова квартира, урядницький пункт, волосне правління, готель, 10 заїжджих дворів та різні торгівельні і сервесні заклади.

 

 

 

 

Важливо!

Всі документи

 

Новини

Всі новини

 

Президент УкраїниВерховна рада УкраїниУрядовий порталКіровоградська обласна радаЦентральний регіон - 2015Вічна пам’ять Героям Голованівщини